— Лебедице–Мотре, Лебедице–Мотре! — прошепотів Єпіфаній, ставлячи хреста на батуринському погарищі. — Явись мені, прилинь до мене, біла душе моя, я прощений, я віднайшов Храм!
Єпіфаній розплющив очі: над Сеймом світало. Спливали по течії останні криваві пасмуги, чорна курява тихо спадала на луки, витемнюючи зелень, тліли останні головні на батуринських румовищах.
Біля Єпіфанія, на камені, сиділа в чорній хустині Мотря Кочубеївна. Вона дивилася сумними очима на ченця, гладила його долонями по обличчі, заспокоювала й благала:
— Я наздогнала тебе… Скажи, грішний отче, розкрий таїну останньої сповіді Мазепи, він мусив сказати якісь слова про мене. Так потрібні мені вони на далеку дорогу…
Єпіфаній упізнав Мотрю, а в ній Лебедицю, що приснилася, згадав усе, що сталося, й відказав:
— Тайну сповіді? Так, так… Гетьман передав для тебе листочки безсмертника, ось вони… І мовив: «Благословила вона мене на велике діло». Більше нічого не сказав… Хай не забуде Господь того благословення в грядущих поколіннях…
— Спасибі, — проказала Мотря.
Єпіфаній сидів біля Лебедиці на камені, замість хреста тримав у руці палицю. Втім, почувся стогін — оглянулися обоє. Неподалік, над самим Сеймом, конав козак, вбитий на палю. Сивий чуб упав на його обличчя, мов хвіст полковницького бунчука, він вистогнував:
— Чи ж то я Месія, що гину за спасіння народу? Скажи мені, всечесний отче… А коли так, то запиши до своєї євангелії мої муки і будь моїм апостолом первозванним…
Підвелися. Мотря сперлася рукою на плече Єпіфанія, а він — на палицю; довго вдивлявся чернець в обличчя замученого козака, намагався згадати, де бачив його; потім обоє перехрестилися, помолилися за упокій козацької душі й рушили вниз берегом Сейму, щоб іти від села до села, від міста до міста й мовчки заглядати в людські обличчя, — а ще хтось подасть шматок хліба.
Помилуй нас, Боже, по велицій милості твоїй!..
Львів — Київ — Батурин,
1989–1991
Магометанське літочислення, що починається з 622 року — дати переселення Магомета з Мекки до Медини. За нашим літочисленням — 1640 рік.
Фреката — веслове турецьке судно.
Меддах — турецький співець, оповідач.
Шагін–Ґірей — татарський полководець із роду Ґіреїв, що 1624 року вигнав турецьких васалів із Кафи.
Мубашири — рахівники, що відраховували данину для султана.
Священний вислів пророка Магомета.
Грецькі даскали — грецькі вчителі.
Кизилбаші— турецькі повстанці проти султанів.
Ускок — сербський повстанець.
Клефт — грецький повстанець.
Хаджі Бекташа — монах, який заснував у XIV ст. орден дервішів–бекташів.
Такіє— дервішський монастир.
Джихад — священна війна проти християн.
Аксакал — сивоборода, шанована людина.
Висока Порта, Високий Поріг — султанський уряд Туреччини.
Шиїт — мусульманська секта, визнана в Ірані й Іраку. В Туреччині — сунніти.
Хафіз — вчений богослов, що знає Коран напам’ять.
Міндер — підвищення вздовж стіни для спання.
Фередже — жіноче покривало поверх плаття в туркень.
Тепе–оба — у перекладі з татарської — вершина–гора.
Азан — заклик до молитви.
Намаз — молитва.
Хатиби — мусульманські проповідники.
Мюрид — послушник.
Оp–капу — Перекоп, у перекладі з татарської — двері фортеці.
Від Бористену до Гнилого моря — від Дніпра до Сиваша.
Мушарабії— ґратки на вікнах у гаремах і на галереях у мечетях, де моляться жінки.
Шейх — глава дервішського монастиря.
Тімар–хане — будинок для божевільних.
Джаври — ґяури, погордлива назва християн.
Яшмак — заслона на обличчях у мусульманок.
Ґяур яман — проклятий ґяур.
Ашхам хайр олсун — добрий вечір (татар.).
Спаґії — воїни турецької національної кавалерії.
Диван — верховна рада при султанові чи ханові.
Чорбаджі — яничарський полковник.
Урхан — султан Урхан Газі, який сидів на престолі у XIV ст., створив військо «йені–чері» (нове військо) з вихованих у спеціальних закладах християнських хлопчиків.
Ворота Баб–і–гамаюн — ворота султанського палацу, перед якими виставляли голови страчених достойників.
Кадіаскери — верховні судді обох бейлербейств — Анатолії і Румелії.
Валіде — мати султана.
Ода–баші— начальник яничарської казарми.
Бедестан — центральний критий ринок у Стамбулі.
Мангал — жаровня.
Медресе — школа.
Тімаріоти — турецькі землевласники, що за землю відбували службу в спаґіях.
Аллах акбар — великий Боже (араб.).
Тати — степові татари називають гірських татами (віровідступниками).
Калга — молодший брат хана, воєнний міністр.
Ак–мечеть — теперішній Сімферополь.
Калям — тростинкове перо.
Газелі— ліричні вірші.
Чаїри — полонини і поляни.
Сеймени — ханські стрільці, татарські яничари.
Гетьман Грицько Чорний розгромив татар під Бурштином у 1629 році.
Даї — дядько (татар.).
Шагін — у перекладі з татарської — сокіл.